Відкриті уроки

Тема уроку.  Радянізація західноукраїнських земель.

Мета уроку: Охарактеризувати процес радянізації 

                       на західноукраїнських  землях у повоєнні роки;

                           показати трагічну долю УГКЦ; визначати цілі збройної

                            боротьби ОУН-УПА;  висловлювати власне ставлення до

                            методів, якими запроваджувалась радянізація;

    Формувати вміння аналізувати, критично оцінювати історичні 

      події  і явища, аргументовано пояснювати причини

      протистояння на західноукраїнських землях. 

Тип уроку     урок засвоєння нових знань

Форма уроку  урок-пошук істини

Основні поняття  депортації, рух Опору, тоталітаризм, радянська

                               влада, терор, репресії.

Епіграф

«Трагедія історії не в боротьбі правди

проти неправди, а в боротьбі різних

правд»

Гегель

Хід уроку

I Організаційний момент

II  Повідомлення нової теми і мотивація навчальної діяльності учнів

Мотивація

Учитель: Друга світова війна привела до значних змін у долі України. УРСР вийшла  на  міжнародну арену як суб’єкт міжнародного права, були визнані  західні  кордони УРСР і, що найважливіше, уперше за багато століть майже всі українські землі   опинились у межах однієї  держави. Кажуть, що безсмертя довічне для тих, хто загинув у боротьбі за свій народ, за його волю. Сьогодні вивчатимемо тему, яка тривалий час була «білою плямою» в нашій історії.

План

1.Формування органів радянської влади. Колективізація, індустріалізація, культурна   революція. 

2.Доля У ГКЦ. Львівський Собор 1946 р. Й Сліпий.

3. Боротьба ОУН-УПА. Роман Шухевич.

4. Операція «Вісла»

1

III Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

1. Вчитель: У період 1939-41 рр. радянський режим ще не встиг закріпитися на  західноукраїнських землях. Тому після війни керівництво СРСР проводило політику насадження моделі радянської влади в Західній Україні. Цей процес отримав назву «радянизація». Він включав у себе колективізацію, індустріалізацію, культурну революцію і масові репресії проти незадоволених новою владою.

Відразу ж за вступом Радянської армії в Західну Україну на роботу в місцеві органи влади з східних областей надсилаються спеціалісти (до середини 1946р. – 86 тисяч. Місцевим кадрам не довіряли. Так, з15,1тисяч номенклатурних посад в обкомах партії в Західній Україні місцеві працівники займали лише 1,8 тисяч чоловік (12,1%). За вказівками з Москви і Києва керівництво на місцях запроваджувало ті ж порядки, що були в всьому СРСР.

(Учні об’єднуються в 4 групи, опрацьовують питання)

Ÿ І група індустріалізація

Ÿ ІІ група колективізація

Ÿ ІІІ група культурна революція

За планом

1.Місце в розвитку СРСР

2.Мета проведення

3.Заходи здійснення

4.Особливості

5.Наслідки

Ÿ ІV група визначає позитивні і негативні аспекти радянизації за виступами учнів.

Проблемне питання

Як ви вважаєте, радянизація західних областей України була визволенням чи окупацією?

Відповідь на питання

2. Слово вчителя

Духовним натхненником національно-визвольної боротьби завжди була УГКЦ. Церква об’єднувала :

Ÿ 5млн віруючих

Ÿ 3040 парафій

Ÿ 4440 церков

Ÿ 5 духовних семінарій

Ÿ 127 монастирів

Ÿ 10 єпископів

Ÿ 2950 священиків

Смерть митрополита А.Шептицького  1.11.1944р стала сигналом до початку кампанії проти церкви. Згідно зі сталінською інструкцією у квітні 1945р були заарештовані єпископи на чолі з Й.Сліпим. Усім було запропоновано “добровільно” возз’єднатися з РПЦ. А далі пішли арешти діячів церкви, заслання їх до Сибіру.

У1946р в Києві відбувся закритий процес греко-католицької ієпархії на чолі з

2

Й.Сліпим. Тоді ж у Львові було скликано псевдо собор, який ряд дослідників вважають неканонічним, за відсутності більшості єпископів.

Самостійна робота з підручником

1.  Яке рішення було прийнято?

2. Яку роль радянське керівництво відводило Собору?

3. Чому радянська влада вела боротьбу проти УГКЦ?

Повідомлення учня “Й.Сліпий”

Вчитель: Незважаючи на всі зусилля влади ліквідувати церкву, вона остаточно не причинила свого існування. Легально її структури існувало за межами УРСР, а не легальні діяли в Україні і мали назву “церква в катакомбах”.

3. Чому населення Західної України чинило опір діям радянської

    влади в краї?    (метод “мозговий штурм” (визначаємо причини) )

- насильницька колективізація  

- масові депортації

- ліквідація УГКЦ

Головну роль в русі, як і раніше, відігравали ОУН-УПА. Політичною надбудовою УПА була УГВР - організація, яка керувала національно-визвольним рухом. Її очолили Р.Шухевич, В.Кук, М.Лебедь, Ю.Липа. Вони прийняли ряд законодавчий актів “Устрій”, “Платформа”, “Універсал”.

Документ 1 Звернення УПА «За що бореться УПА»

Документ 2 Проекти постановки ЦК КП/б

«Про стан ідейного виховання інтелігенції у м. Львові і Львівській обл. » (1948р.), витяг.

Робота з класом

Порівняйте, з яким бачите ворогуючі сторони, майбутнє Укр. у сфері державотворення прав людини.

Фінал цієї історичної драми був визначений. Надії керівництва ОУН та радянсько-американський конфлікт, який би дав можливість відродити укр. державність не справдилася. Відчувалась нестача зброї і харчів, дехто з учасників руху піддався закликам уряду з'явитися з повинною.

Після того, як у березні 1950 року загинув головнокомандуючий УПА    Р. Шухевич УПА остаточно втратила боєздатність. Хоча протистояння продовжувалось подекуди до 1956 року.

Повідомлення учня «Роман Шухевич – генерал Чупринка 

               (випереджальне  завдання)

Вчитель: На землях Зх. Укр. розгорнулась справжня партизанська війна. Загони ОУН та УПА проводили диверсії проти радянської влади, в яких часто

3

гинули місцеві жителі. УПА після закінчення війни перейшла на  підпільне існування.  Невеликі,

добре згуртовані «боївки» (10-15осіб) контролювали територію площею 150 тис. км. Здійснювали 15,5 тис. диверсії, у яких загинуло більше 30 тис. представників рад влади ОУН УПА. Відзначились сумнозвісні спецзагони держбезпеки, які чинили свавілля, замаскувались під, вояків УПА. Переодягнених карателів навіть свої називали упирями. їх

жорстокість не знала меж.

Заходи, спрямовані на придушення ОУН ТА УПА з боку рад влади були жорстокими: блокада і прочісування території, арешти і депортації розстріли і провокації. Кульмінацією цих націй стала «Вісла»

Дискусія

Частина українців вважає вояків УПА героями, інші – ворогами. А яка ваша думка?

4. Яскравим свідченням геноциду стала операція «Вісла»

У 1944-47рр. українське  населення споконвічних українських земель так званого Закерзоння – повітів Санок, Перемишль, Люб'ягів, Ярослав, Томатів пережило чи не найстрашніші часи своєї історії. Польська комуністична влада разом з урядом СРСР; УРСР провела насильницьке виселення українців спочатку до УРСР (1944-46рр.), а у 1947р. – на землі «Одзискані» (колишні німецькі території)

Учнівський проект

Узагальнення вивченого матеріалу

Пояснення епіграфу уроку

Підсумки

Українці в 1940-50-х рр. підняли небувале за розмахом для цих часів повстання проти деспотії й показали всьому світу приклад масової непокори тоталітарній імперії. Пробачити це непокірним рад д-ва не могла.

Домашнє завдання

Параграф 15

4

Йосип Сліпий

Йосип Сліпий народився 17 лютого 1892 р. на Галичині. Після закінчен­ня школи студіював теологію у Львові, а з осені 1912 р. – в Інсбруку, де 1918 р. здобув ступінь доктора богослов’я. Рукоположений митрополитом Андреєм Шептицьким, молодий священик продовжував свої студії. У 1922 р. Сліпий став професором догматики духовної семінарії у Львові, а згодом ректором. Під його керівництвом семінарія стала розбудована в Греко-католицьку богословську академію. Друга світова війна була поворотним пунктом у житті Й. Сліпого. Окупація Західної України більшовиками поставила УГКЦ у важкі умови. Старий і хворий митрополит А. Шептицький шукав собі заміни. 25 листопада 1939 р.      Й. Сліпий був призначений наступником на митрополичому престолі.

У роки німецької окупації (1941-1944) Й. Сліпий відродив духовну семіна­рію, а також діяльність Богословського наукового товариства. Після повернен­ня радянської влади Йосип Сліпий був заарештований і засуджений на вісім років примусових робіт. Згодом він був засуджений ще три рази, пробувши у в'язницях і таборах до 1963 р. За наполяганням Папи Римського і світової громадськості    Й. Сліпий був звільнений і прибув до Рима. Тут він розпочав бурхливу діяльність: відновив на чужині колишню Львівську духовну акаде­мію (Український католицький університет), монастир Студитів, діяльність Українського богословського товариства та видання часопису «Богословіє».

25 січня 1965 р. Й. Сліпого було обрано кардиналом і владикою (патрі­архом) УГКЦ. На 93-му році його життя обірвалося. Згідно із заповітом у 1992 р. його було перепоховано у Львові.

Роман Шухевич

Роман Шухевич народився у 1907 р. По закінченні середньої школи вступив до Львівського політехнічного інституту, який з успіхом закінчив. Зі студентських років почав брати активну участь у національно-визвольній боротьбі.                    У 1925-1929 рр. був членом Української військової організації (УВО). Згодом став одним з її провідних діячів.

У 1929 р. серед перших стає членом ОУН. Довгий час працює на посту бойо­вого референта в Крайовій екзекутиві ОУН. За свою діяльність був заарештова­ний польською владою і кинутий до в'язниці. Через деякий час був звільнений за амністією. У цей час відомий під псевдонімом «сотник Щука».

В умовах, коли в Європі ось-ось мала розпочатись Друга світова війна, ОУН активізувала свою діяльність, прагнучи скористатись можливістю відродити Українську державу. Р. Шухевич відразу відгукнувся на події в Карпатській Україні. Він прибув до краю, де став одним з організаторів і керівником «Карпатської Січі» (1938-1939).

У 1939-1940 рр. працював у Проводі ОУН на посту референта зв'язку з українськими землями в складі СРСР. У 1940-1941 рр. входив до складу Проводу ОУН. Брав участь у II Великому зборі ОУН (весна, 1941 р.). Після збору став крайовим провідником ОУН на українських землях Польського генерал-губернаторства. Також постійно працював у Головному військовому штабі ОУН, викладав на таємних курсах кадрів ОУН.

Розраховуючи на допомогу Німеччини у визволенні України й відродженні державності, Р. Шухевич став організатором і керівником Українського легіону (батальйони СС «Нахтігаль» і «Роланд»). Цей легіон брав активну участь у на­паді Німеччини на СРСР. Але після загарбання України німецьке командування розпустило легіон. Антиукраїнська політика Німеччини змусила Р. Шухевича перейти від співробітництва до боротьби з німецькою окупацією.

Навесні 1943 р. він став військовим референтом у Проводі ОУН. У сере­дині 1943 р. III Надзвичайний Великий Збір ОУН обирав Р. Шухевича на посаду голови Бюро Проводу ОУН (у цей час він відомий під псевдонімом Тур). З осені став Головним командиром УПА і вже відомий як генерал Тарас Чупринка. У листопаді 1943 р. Р. Шухевич став ініціатором і організатором проведення на Волині Конференції поневолених народів. Ця конференція стала свідченням значних змін в ідеології ОУН: провідною стала теза про те, що визволити Україну від поневолення можна лише в союзі з іншими поневоленими народами і що необхідно враховувати інтереси національних меншин, які проживають в Україні.

Із 1944 р. під псевдонімом Лозовий очолив уряд (Генеральний Секретар Головної Визвольної Ради), Секретаріат військових справ, командував УПА, був головою Проводу ОУН. На цих посадах він залишався до своєї смерті. У 1945 р. Провід ОУН видав Декларацію, у якій взяв на себе зобов'язання, що не залишить території України і буде вести боротьбу. 5 березня 1950 р у селі Білогорщі під Львовом Р. Шухевич загинув під час бою з радянськими військами.

Причини проведення
Завершити пере­творення Польщі на мононаціо-нальну дер­жаву	Придушити український національ­но-визвольний рух на Холмщині, Підляшші, Надсянні, Лемківщині («Закерзоння»).	Завдати поразки УПА

                            ↓                                         ↓                                                ↓

Мета
Завершити процес обмі- ну населенням між Польщею і УРСР. Частина українського на- селення не бажа- ла залишати свою батьківщину	Деукраїнізація Холмщини, Підляшшя, Надсяння, Лемківщини («Закерзоння»). Остаточна по- лонізація цих земель	Сприяти засе- ленню «повер- нутих земель» (ті, що відій-шли від Німеччини до Польщі за рішенням Потсдамської конференції)	Позба- вити УПА під- тримки насе- лення	Завда- ти по- разки основ- ним силам УПА

                                                                          ↓

Привід. Загибель у сутичці з вояками УПА 28 березня 1947 р. заступ­ника міністра національної оборони Польщі Кароля Сверчевського

                                                                          ↓

Період здійснення. 28 квітня 1947 р. – липень 1947 р. (фактично завершила-ся у жовтні 1947 р.)

                                                                          ↓

Польські війська й міліція загальною кількістю 30 тис. осіб, за під­тримки радянських і чехословацьких військ, які встановили заслони на кордонах, здійснили насильницьку депортацію українського населення. Для особливо непокірних було створено концтабір в Освенцімі (на базі колишнього німецького). Через табір із травня 1947 до січня 1949 рр. пройшло 3870 осіб, із яких 160 загинуло

                                                                          ↓

Результати і наслідки
Проти УПА було проведено 357 бойо­вих акцій, знищено 1509 повстанців, 1178 бункерів і криївок. Заарештовано 2800 членів ОУН і УПА. Припинення бойових дій УПА на Закерзонні	Виселено в за­хідні і північні райони Польщі 140 тис. україн­ців	Деукраїніза­ція «Закер­зоння»

Документ 1

Звернення УПА

«За що бореться Українська Повстанська Армія?» (витяг)

УПА бореться за самостій­ну соборну державу і за те, щоб кожна нація жила вільним жит­тям у своїй власній самостій­ній державі. Знищення націо­нального поневолення та екс­плуатації нації нацією, система вільних народів у власних, са­мостійних державах – це єди­ний лад, який дасть справед­ливу розв'язку національно­го і соціального питання в ці­лому світі.

УПА бореться проти ім­періалістів і імперій, бо в них один пануючий народ понево­лює культурно та визискує еко­номічно інші народи.

УПА бореться проти будь-якої експлуатації.

УПА бореться за свободу друку, слова, думки, переко­нань, віри і світогляду, проти офіційного нав'язування су­спільству світоглядних доктрин і догм; за право національних меншин мати свою власну за формою і змістом національну культуру; за рівність усіх гро­мадян України незалежно від їх національності, в державних та громадських правах...

                                                                       

Документ 2

Проект Постанови ЦК КП(б)

«Про стан ідейно-політич­ного виховання інтелігенції у місті Львові і Львівській

облас­ті» (1948 р.) (витяг)

...обкоми і райкоми партії в усній і друкованій пропаган­ді повинні постійно підкрес­лювати провідну роль росій­ської культури в розвитку со­ціалістичної культури СРСР, що російський народ є най­більш видатною нацією із всіх націй, що входять до складу Радянського Союзу, що він за­служив загальне визнання як керівна сила серед всіх народів країни, а ленінізм – найвище досягнення російської культу­ри – складає основу культури

Зізнання агента більшовицької розвідки

Александера  Чхейдзе (псевдо Чапаев):

«…як начальник оперативного відділу я одержу­вав уже безпосередньо інструкції для використання прірви, яка витворилась між ук­раїнським визвольним рухом УПА і деякою частиною української інтелігенції з противного табору (мельниківці, бульбівці, уцеківці). Мені з Москви постійно нагадували про те, щоб я за допомогою всієї моєї сітки діяв в напрямі поглиблення цієї прірви. Можу сказати, що це мені досить легко вдалося з огляду на великий політичний примітивізм цього табору, що дуже легко давав собі вмовляти різні наші провокації. Всякі сплітки і видумки, на нашу велику радість, ці люди дуже швидко приймали і поширювали. Пригадую, що спеціально нашою видумкою про запрошення Бандери в склад українського радянського уряду ми наробили дуже багато ідеологічної і матеріяльної шходи УПА та українському рево­люційному підпіллі. Дуже легко приймались також вістки про всякі репресії, які нібито застосовувались бандерівцями у відношенні до мельниківців і бульбівців. Ці вістки розши­рювались летом блискавиці серед заінтересованих партійців». (М-ч: «Перша Старширшинська Школа УПА», «До Зброї», ч. 9).

                                 

Святочний наказ Головного Командира УПА

Бійці і командири УПА! Ви, що сьогодні у відділах боретесь проти большевиків, і Ви, що поповнили ряди визвольно-революційного підпілля! Будьте свідомі того, що п'ятирічна героїчна боротьба УПА і визвольно-революційного підпілля, – це найбільш героїчна доба в історії України. Знайте, що такої героїчної доби взагалі не знає історія людства. В тінь пішли прославлені досі герої Термопілів. На героїзмі УПА і виз­вольно-революційного підпілля будуть виховуватися нові українські по­коління. Боєць УПА, український революціонер заступлять місце мужнього спартанця в історії людства. То ж свідомі будьте тієї великої доби, в якій Вам довелося жити і не посороміть повстанської слави, як не посоромили її ті, що вже від нас відійшли.    

Вічна слава героям, що за Україну віддали своє життя.

М. п. 14. жовтня 1947 р.

Генерал Тарас Чупринка Головний Командир УПА

Передрук з "Бюро інформації Української Головної Визвольної Ради (УГВР)" випуск 1. Квітень 1948.

Тема уроку:     ЗУНР  – героїчна сторінка історії України

Мета уроку:   Ознайомити учнів з передумовами і причинами

                             створення та падіння держави на  західноукраїнських

                             землях, з державним устроєм ЗУНР;сформувати власний

                             погляд та оцінку щодо діяльності уряду; з’ясувати причини

                             втрати державності;

                            формувати вміння аналізувати, критично оцінювати

                            історичні події і явища, аргументовано пояснювати

                            причини протистояння на західноукраїнських землях;

                            розвивати  вміння працювати з додатковими джерелами

                            інформації;

                  виховувати   в учнів інтерес до вивчення історії і почуття

                  національної гордості за свій народ.

Тип уроку:      засвоєння нового матеріалу, формування вмінь і навичок. 

Обладнання:  підручник«Історія України, 10клас (С. В.Кульчицький,

                            Ю.Г.Лебедєва), карта «ЗУНР. Польсько-українська війна

                            1918-1919рр.», витяг з відозви УНР від 01.11.1918р.,

                            Довідник з історії України.

Основні дати:   01.11.18. – захоплення українськими військовими

                                формуваннями на чолі з Д. Вітовським урядових установ у

                               Львові і початок українсько-польського протистояння;

                               13.11.18. – проголошення самостійної Західноукраїнської

                               Народної Республіки, президентом якої став Є. Петрушевич;

                               21.11.18. – захоплення польськими військами Львова;

                               22.01.19. – проголошення у Києві Акту злуки ЗУНР і УНР;

                               06.19. – Чортківська офензива;

                               07.19. – окупація поляками Східної Галичини; відступ

                               УГА до річки Збруч;

                               14.03.23. – рішення Ради Антанти про остаточне включення

                               Східної Галичини до складу Польщі.

                                 Хід уроку

Епіграф

                                                      Як сірничок, припалений до сонця,

                                                    день засвітивсь, обвуглився, згорів!

                                                                                     Ліна Костенко

                                                                                                                       

I.                  Організаційний момент

    II.        Повідомлення нової теми і мотивація навчальної

       діяльності                       Мотивація

Тема сьогоднішнього уроку: «ЗУНР – героїчна сторінка історіїУкраїни». Вона є передостанньою  в темі «Українська державність у 1917-1921рр.» і посідає важливе місце у курсі. Її значення полягає в тому, щоб розкрити нам, яким чином західним українцям вдалось створити власну державу, охарактеризувати внутрішню і зовнішню політику уряду ЗУНР. А для нас, сучасних українців, які також живуть в період змін і реформ, важливо врахувати  історичний досвід минулого, щоб не допустити подібних помилок сьогодні.

      У ході уроку ми продовжимо формувати вміння аналізувати і критично оцінювати історичні події і явища, будемо працювати з картою і атласом, досліджувати та аналізувати історичні джерела в підручнику, оволодівати методами інтерактивного навчання (робота в парах та групах).

                                                       План

1.      Проголошення ЗУНР. Є. Петрушевич.

2.      Поглинення Північної Буковини, Бессарабії та Закарпаття іноземними державами.

3.      Злука УНР і ЗУНР.

4.      Українсько-польська війна.

IІІ.    Вивчення і засвоєння нових знань.

1.            Проголошення ЗУНР. Є.Петрушевич.

Проблемне питання

           Доведіть, що міжнародна ситуація сприяла утвердженню

          державної незалежності України

Розповідь учителя з активною діяльністю учнів

  Запитання учням: Які наслідки для західноукраїнських земель мала

                              революція в Австро-Угорщині?

                             Пригадайте з всесвітньої історії, які наслідки

                             мала ця революція для Польщі?

                                                                                                                 

Поразка Австро-Угорщини в Першій світовій війні активізувала національний рух на західноукраїнських землях. Питання щодо цих земель розглядалося на переговорах в Бресті, але представники Австро-Угорщини відмовились розглядати його. Коли імперія доживала останні дні, 16 жовтня 1918р. імператор Карл опублікував маніфест «До моїх вірних австрійських народів», який обіцяв федеральну перебудову держави. 

            18 жовтня українські парламентарії, керівники українських партій і церковні ієрархи утворили у Львові Українську Національну Раду – представницький орган. Головою було призначено Є. Петрушевича.

                     Презентація 

                               «Є Петрушевич: постать на тлі доби»

 Тим часом поляки активно розбудовували власну державу, у складі якої бачили також і Західну Україну. Вони утворили Польську ліквідаційну комісію, члени якої мали прибути до Львова 1 листопада, щоб перебрати в свої руки владу в Галичині. В цих умовах на рішучі дії зважився Центральний Військовий комітет на чолі з сотником Д.Вітовським.

Читець

Чатує Вітовський над картою Львова,

старшини схилились в задумі важкій.

– «Хай Бог допоможе. Рушаймо, панове,

за неньку Вкраїну у праведний бій».

Багряниться осінь над Замком Високим.

Вирує Європа під залпи гармат.

З Народного дому стрілецькі потоки

Розходяться містом, щоб бити в набат.

Хоч зліва – поляки, а справа – червоні,

На півдні гуляє денікінський рій, –

Летять галичани на змилених конях

За неньку Вкраїну у праведний бій!

Радіють завзяті, гартовані сотні —

їх скошують кулі, доконує тиф,

І падають хлопці у вічну безодню

Крізь трепетне сяйво зірок золотих.

                                      («Перший листопад» Василь Русин)

 У ніч з 31 на 1 листопада вони взяли під контроль усі головні пункти Львова. Представники австрійських властей погодились на передачу влади Українській Національній Раді.

Дискусія

Д. Вітовському приписують слова: «Наша честь вимагає, щоб ми перші взяли владу в краї, хоч би навіть прийшлося зараз її втратити». Чи виправдане було силове захоплення влади?

           (метод «займи позицію»: прихильники і противники аргументують свою позицію, наводячи факти «за» і «проти»).                                                         

    Національна Рада призначила перший уряд – Тимчасовий Державний Секретаріат. Головою та секретарем фінансів став Кость Левицький. До речі, одним з міністрів цього уряду став наш земляк, виходець з Крукенич Степан Баран.

     10 листопада уряд склав присягу і було прийнято нову назву держави – Західноукраїнська Народна Республіка.

Аналіз документу «Витяг з відозви Української Національної Ради від 1 листопада 1918р.» ( підр. ст.202)

 Формулювання власних висновків

                    Чому західноукраїнські лідери вирішили утворити власну

                    державу, а не приєдналися до вже існуючої Української

                   Держави П. Скоропадського?

Дослідження тексту з подальшим складанням тез

     Організація державної влади на західноукраїнських землях

Відповідь на проблемне питання

                         Доведіть, що міжнародна ситуація сприяла

                        утвердженню державної незалежності України

2.            Поглинення Північної Буковини, Бессарабії та Закарпаття

           іноземними державами

Робота в групах

      (учні об’єднуються в групи і, самостійно працюючи з підручником, готують повідомлення):

         І група     –   Становище в Північній Буковині

         ІІ група    –  Хотинщина в роки революції

         ІІІ група   –   Доля Закарпаття

Презентація роботи груп  і висловлення власного ставлення до подій.

3.Злука УНР і ЗУНР

Розповідь учителя

Опинившись у скрутному становищі, Українська Національна Рада розпочинає пере­говори з Українською Народною Республікою про об'єднання всіх українських земель в єдину державу. 1 грудня 1918 року у Фастові було укладено договір між Радою Держав­них Секретарів ЗУНР та Директорією УНР про наступну злуку обох українських держав в одну державну одиницю. 3 січня 1919 року Українська національна Рада у Станіславі одностайно прийняла ухвалу про об'єднання ЗУНР та УНР.

В ухвалі говорилося, що Українська Національна Рада, виконуючи право на самовиз­начення українського народу, проголошує урочисте з'єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народною Республікою в одну суверенну Народну Республіку.

22 січня 1919 року на Софіївській площі в Києві було проголошено Акт злуки ЗУНР і УНР. Це була спроба на практиці реалізувати ідею української соборності, яку українська інтелігенція проповідувала багато десятиліть. Однак спроба возз’єднання українських земель була приречена залишитися тільки декларацією.

Запитання учням:  Чому у січні 1919 року УНРада погодилася на

                               злуку ЗУНР з УНР, а в жовтні 1918р. – ні?

4.Українсько-польська війна

Самостійна робота з підручником

Учні визначають причини, хід та наслідки війни, звертають увагу на створення УГА та її структуру.

Формування картографічних умінь

Робота з картою «ЗУНР. Польсько-українська війна  1918-1919рр.», учні відстежують хід бойових дій між польськими  військами та УГА, аналізують дії УГА під час Чортківської офензиви.

Робота над поняттями

Чортківська офензива – наступальна операція військ УГА під командуванням генерала О.Грекова в результаті якої 25-тисячна українська армія змусила відступити 100-тисячну польську по всій лінії фронту.

Робота з текстом

Підр. ст.209,  завдання №5

Запитання учням:  Сформулюйте власну точку зору з приводу

                                причин поразки ЗУНР в українсько-польській війні?

IV.    Підсумки уроку

Вчитель

Недовго проіснувала Західноукраїнська Народна Республіка, але день

1-го листо­пада став символом невмирущої ідеї українців. І хоч поляки зуміли збройно опанувати Галичину, хоч Українська Народна Республіка,               

приневолена безвихідним становищем, підписала Варшавську умову з поляками, значення листо­падових подій величезне. Збройний виступ у Львові відновив і закріпив в українському народові світлу традицію лицарського духу з княжих і козацьких часів. Він двигнув націю з тривожної зневіри і апатії і став джерелом творчої сили, що дає народові Українську Галицьку Армію, яка започаткувала добу наших визвольних змагань.

Занепокоєні відродженням україн­ського національного духу, великодержавні шові­ністи Польщі, Румунії, Угорщини, Чехословаччини зробили все, щоб потопити в крові ідеї ЗУНР і УНР.У травні 1923 року уряд

ЗУНР припинив своє існування. Відтак ця дата не була конечною в героїчній і трагічній історії держави.

V.    Узагальнення вивченого матеріалу

Покажіть на карті західноукраїнські території, які хотіли возз’єднатися із

УНР.

               (за планом вивчення)

VІ.     Домашнє завдання  (на вибір)

Початковий рівень

1.      Опрацювати матеріал п.20

Середній рівень

2.      Скласти розгорнутий план відповіді на питання «Українсько-польська війна 1918-1919рр.»

Достатній рівень

3.      Підготувати повідомлення на тему «ЗУНР – досягнення і прорахунки»

Високий рівень

4.      Підготувати реферат на тему «Акт злуки в контексті

соборницьких прагнень українського народу» або

5.      Прокоментуйте вислів К. Левицького: «Євген Петрушевич виявляв

велику енергію у важнійших хвилинах наших визвольних змагань.

Поміж послами належав до діячів гострійшого тону

                                                                                                                        

Список використаної літератури

1.      Гісем О., Мартинюк О. Історія України. 10-11 класи: Наочний довідник. – К.; Х., 2007

2.      Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української

нації ХІХ-ХХ ст. – К., 1996

3.      Довідник з історії України// За загальною редакцією І. Підкови

і  Р. Шуста. Київ.: Генеза., 2001

4.      Історія України: нове бачення/ За ред. В.А. Смалія. – К., 2000

5.      Малик Я., Вол Б., Чуприна В. Історія української державності.–Львів.: Світ., 1995

6.      Турченко Ф.Г. Історія України. 10 клас: Підручник.– К.; Генеза.,2010

Тема уроку:                         Євген Петрушевич:

                                                           постать на тлі доби

         Мета уроку:    Ознайомити учнів з основними віхами життя та діяльності Є Петрушевича;             визначити його роль  і місце у формуванні ідей українського  парламентаризму;    розвивати  вміння працювати з додатковими джерелами інформації;виховувати   в учнів інтерес до вивчення історії і почуття національної гордості за свій народ.

Тип уроку:     урок-дослідження

Обладнання:портрет Є. Петрушевича, грона червоної калини прикрашають герб Західно-Української Народної Республіки

Лунають мелодії пісень січових стрільців.

І знов, і знов – у котрий раз!

Зійшлися ми в одній родині,

Щоб пом'янути славний час,

Коли в офіру Україні

Себе принесли кращі з нас.

                                 Хід уроку

                                                                                                                                    Епіграф

                          Вміти творити – це не означає вміти 

                                                  малювати чи добре ліпити.

                                 Я думаю, що вміти творити – це означає

бути на рівні передових ідей свого часу,

  бути також митцем своєї епохи,

бути виразником інтересів суспільства.

О. Довженко

І.  Організаційний момент

II. Повідомлення  теми та мотивація  навчальної

    діяльності.

Мотивація

       (слово вчителя)                                           Людина як творець історії

            В центрі уваги сучасної історії, яка ґрунтується на гуманістичному принципі навчання, не тільки набір подій , явищ, фактів, а ЛЮДИНА як творець і учасник цієї історії.  Одним з головних підходів викладання історії на сьогодні є розгляд його з позиції різноманітності поглядів на ту чи іншу подію, факт, епоху. Адже зрозуміло, що певна подія може бути пояснена по-різному, залежно від політичних, світоглядних, етнічних, регіональних чинників, життєвого досвіду поколінь, які визначають позицію тих чи інших політичних сил, громадських кіл і є часто несумісними, що заважає досягненню певного консенсусу в ім’я громадянського миру і злагоди в суспільстві. Тому, окрім офіційної історії, дедалі більшого поширення набуває історія через сприйняття її окремими людьми.

             На сьогоднішній урок ми запросили групи дослідників, які допоможуть нам визначити  роль і місце Є. Петрушевича в історії.

Презентація міні-проектів

Групи учнів презентують результати своєї роботи:

1. Біографи

2.Політики

3. Історики

Біографи

Євген Петрушевич народився 3 червня 1863 р. у м. Буськ, нині Львівської області, в сім'ї греко-католицького священика. Батько був знавцем української історії й літератури, людиною широкого духовного кругозору, глибокої національної свідомості. Відповідно виховав своїх трьох синів.

Після закінчення Академічної гімназії записався на студії правничого факультету Львівського університету. Вже в студентські роки став одним із лідерів молодіжного руху, очолював «Академічне братство».

Після отримання ступеня доктора права відкрив у м. Сокаль (нині Львівської обл.) адвокатську канцелярію. Виявив себе талановитим організатором суспільно-політичного й культурно-освітнього життя у віддаленому від галицької столиці повіті. Був головою повітової «Просвіти». Закладав мережу її осередків у регіоні, заснував повітову ощадну касу, очолював боротьбу проти москвофільства, яке мало досить сильні позиції в Сокальщині. Як адвокат здобув прихильність широкого загалу населення професійним захистом від свавілля властей.

Політики

Із утворенням у 1899 р. Української національно-демократичної партії став її активним членом. Отже, не випадково на перших (після прийняття в Австро-Угорщині демократичного закону) виборах до парламенту 1907 р. його обрано послом від великої виборчої округи Сокаль-Радехів-Броди (нині міста Львівської обл.). Серед 30 українських депутатів став одним із лідерів (поряд з К. Левицьким), а згодом — головою парламентської репрезентації, виступи якого на сесіях відзначалися цілеспрямованістю і глибокою аргументацією. Критикував політику австрійського уряду в національному питанні, постійно звертав увагу парламенту на нехтування властями інтересів бідноти, наполегливо вимагав впровадження реформ, насамперед виборів до Галицького сейму, в якому існуюча більшість українців мала всього 12 послів. Унаслідок чисельної переваги поляки часто приймали закони у власних інтересах. Саме цій проблемі він присвятив першу промову в Палаті послів 1908 р.

Невдовзі став посадником міста. 1910 р. його від Стрийської виборчої округи обрано послом до Галицького сейму у Львові.

 Впродовж майже двох років як провідний діяч Українського сеймового клубу очолював боротьбу галицьких послів за новий виборчий закон, який, врешті-решт, було і ухвалено. На виборах 1913 р. до Галицького сейму увійшли 34 українські депутати. На цьому керівництво українського клубу не зупинилося. Крім того, після довголітньої боротьби, нарешті, у лютому 1914 р. ухвалено постанову про заснування у Львові українського університету.

Не менш активну участь брав у діяльності австрійського парламенту. У розпал Першої світової війни (1916 р.) замінив К. Левицького на посаді голови української парламентської репрезентації, очолив боротьбу на захист інтересів українства.  Є. Петрушевич провів низку зустрічей з впливовими діячами Австро-Угорщини, оприлюднив кілька аргументованих заяв у виступах і пресі, відстоюючи історичну справедливість щодо Галичини — української етнічної території та її народу, що мав таке ж право на національну державність, як і інші народи імперії.

Історики

Використовуючи такі потужні аргументи, як участь українців, зокрема Легіону українських січових стрільців, у війні на боці Австро-Угорщини, українські посли парламенту на чолі з Є. Петрушевичем і К. Левицьким домоглися деякого послаблення утисків урядових чиновників та польської адміністрації на українське населення Галичини. Парламентську діяльність Є. Петрушевича високо оцінював К. Левицький: «Євген Петрушевич виявляв велику енергію у важнійших хвилинах наших визвольних змагань, — писав він у спогадах 1937 р. — Поміж послами належав до діячів гострійшого тону».

Під час міжнародних переговорів у м. Брест-Литовському (нині Брест, Білорусь) в лютому 1918 р. він очолив галицьку делегацію, яка, хоча й була усунута від безпосередньої участі в дискусіях, але сприяла внесенню в таємний додаток до укладеної угоди між центральними державами, УНР та більшовицькою Росією зобов'язання Австрії надати Галичині автономію до 20 липня 1918 р. 16 жовтня 1918 р. цісар оприлюднив маніфест, згідно з яким Австрія проголошувалася союзною державою, а її народи отримували право на державність.

Усвідомлюючи, що монархія Габсбургів стоїть на межі розвалу, 10 жовтня галицький політичний провід під керівництвом Є. Петрушевича прийняв рішення скликати 18 жовтня у Львові Українську конституанту, щоб визначити долю краю.  19 жовтня проголосило утворення на етнічних українських землях незалежної держави й обрало УНРаду на чолі з президентом Є. Петрушевичем для реалізації історичних постанов. 21 жовтня на зборах підпоручників з усього краю в Народному домі він оголосив у присутності митрополита А. Шептицького опрацьований ним статут УНРади та виклав план легального й мирного переходу влади в руки українців. З цим виїхав до Відня.

Однак мирним шляхом перебрати владу у Галичині не вдалося.  1 листопада 1918 р. відбулось переможне повстання у Львові й на теренах Галичини та Буковини ("Листопадовий чин"). 1 листопада проголошено утворення ЗУНР.

Виконується пісня «За Україну» сл. М.Воро­ного, муз. Я.Ярославенка.

За Україну з огнем завзяття

Рушаймо, браття, всі вперед!

Слушний час кличе нас:

Ну ж бо враз сповнять світлий наказ!

За Україну, за її долю за честь і волю, за народ.

Ганебні пута ми вже порвали

І зруйнували Царський трон!

З під ярем, Із тюрем  де був гніт

Ми йдем на вільний світ!

За Україну, за її долю, за честь і волю, за народ

О, Україно! О рідна ненько, тобі вірненько Присягнем!

Серце, кров і любов, Все тобі віддати в боротьбі!

За Україну, за її долю, за честь і волю, за народ.

 Розв'язана поляками війна і запеклі бої у Львові не дали змоги Є. Петрушевичу повернутися до краю. Він прибув до Станіславова, куди після втрати Львова перебралося керівництво ЗУНР, і вже З січня 1919 провів першу сесію УНРади, на якій ухвалено закон про злуку з УНР. Після урочистого проголошення і схвалення Акта злуки у Києві 22 січня увійшов до складу Директорії.

Вірш «Живи та міцній, Українська Державо» Петра Тимочка

Живи та міцній, Українська Державо!

Вмирали у битвах мільйони борців,

щоб стяг синьо-жовтий піднявсь величаво

й над Києвом стольним віки майорів.

Ми довго в нестерпній неволі ходили,

хотіли нас зайди зо світу звести,

клялись українців загнати в могили

ординські, московські й варшавські кати.

В Батурині, в Коднікатюги шаліли

але не корився козацький народ.

У Кругах знайшла наша юнь Тернопілля,

зустрівши навалу північних заброд.

Безсилі збороти червону потвору,

ми всіяли трупом Росію, Сибір,

вмирали від мук, від голодного мору,

піхто не помітить всіх наших офір.

Боролись ми довго за волю, за право,

щоб нині твій час, Україно, настав.

Живи та міцній, паша нене, Державо,

у дружньому колі свобідних держав.

Політики

Як президент УНРади Є. Петрушевич здебільшого виконував репрезентативні функції й згідно з Тимчасовим Основним Законом не мав реальних прав для реалізації власних поглядів на внутрішню й зовнішню політику держави. Його надмірний парламентаризм і конституціоналізм часом були перешкодою й піддавалися критиці під приводом, що вони не відповідали ситуації державі, охопленій кровопролитною війною. Але своєю політичною культурою, парламентським досвідом і тактом умів впливати на перебіг подій. УНРада під його проводом діяла як справжній парламент, де панувала атмосфера демократизму й свободи слова. Вона опрацювала низку необхідних законів, які регламентували суспільно-політичне й економічне життя, заклали правову базу держави й відповідали прагненням та інтересам народних мас, завдяки чому вдалося уникнути гострих соціальних конфліктів. На відміну від Наддніпрянщини й більшовицької Росії, в ЗУНР не було місця проявам анархізму, отаманщини та іншим деструктивним явищам, смертельно небезпечним для молодих держав.

 Історики

Улітку 1919 р. польське військо за сприяння Антанти захопило майже всю Галичину, а румунське — Буковину. Під загрозою державної кризи УНРада9 червня надала Є. Петрушевичу диктаторські права, які означали сумісництво обов'язків президента й голови уряду. . Є. Петрушевича усунуто із Директорії. В результаті відносини Є. Петрушевича з С. Петлюрою, які й до того не були ідеальні, загострилися. Ситуацію намагався використати радянський уряд України. Його голова X. Раковський пропонував військовий союз у боротьбі з Польщею всього за однієї умови — порвати стосунки з Директорією. Але соборницькі інтереси Є. Петрушевича перемогли й він прийняв пропозицію С. Петлюри приєднати Галицьку армію до армії УНР для спільної боротьби з більшовиками за визволення УкраїниВпродовж війни керівництво УНР вело закулісніінтриги проти Є. Петрушевича. Справа дійшла до сепаратних переговорів С. Петлюри з поляками за його спиною. Коли знесилена жахливою епідемією тифу Галицька армія змушена була заради порятунку укласти перемир'я з денікінцями, а С. Петлюра здав полякам Кам'янець-Подільський, керівництво ЗУНР через Румунію виїхало до Відня.

Опинившись в еміграції, Є. Петрушевич продовжував боротьбу за відновлення незалежності ЗУНР на міжнародній арені, реорганізувавши у серпні 1920 р. екзильний уряд. Аби чітко окреслити прагнення галицьких українців, уряд Є. Петрушевича опрацював і представив союзним державам проект конституції Української Галицької Республіки. Нарешті, вдалося домогтися включення галицького питання для розгляду на міжнародній конференції в Генуї у квітні 1922 р. Є. Петрушевич особисто очолив галицьку делегацію, але дискусію з проблем Галичини було зірвано.

Варшава, яку продовжували підтримувати країни Антанти, розгорнула не менш активну дипломатичну діяльність за збереження влади над Галичиною.  Результатом цих заходів сталорішення Ради амбасадорів у Парижі від 15 березня 1923 р., за яким західноукраїнські землі без жодних застережень відійшли до Польщі. Оголошені ж закони залишилися на папері.

Таким чином, Є. Петрушевич змушений був у травні того ж року розпустити уряд ЗУНР в екзилі й ліквідувати дипломатичні представництва і місії за кордоном. Галицькі державні й політичні діячі вернулися до краю й включилися у легальну діяльність відповідно програм партій і рухів. Є. Петрушевич переїхав у Берлін, де продовжив дипломатично- пропагандистські акції на захист поневоленого народу, розповсюджував ноти протесту проти діяльності польських окупаційних властей, надсилав заяви до Ліги Націй, видавав газету «Український прапор», надавав морально- політичну підтримку інтернованим частинам Галицької армії у Чехословаччині.

Саме у берлінський період, залишившись без моральної підтримки соратників, відчуваючи матеріальні труднощі, Є. Петрушевич підпав під вплив ілюзій щодо зміни національної політики радянської влади в Україні, особливо в період «українізації».

Біографи

            Радянофільські настрої Є. Петрушевича, як і багатьох його співвітчизників, розвіялися на зламі 30-х pp., коли в Україні розгорнулися масові репресії й терор органів ДПУ-НКВС.

Подальші роки емігрантського життя виявилися надзвичайно важкі, внаслідок матеріальних нестач. Долав труднощі завдяки підтримці гетьмана П. Скоропадського та українського апостольського вікарія в Німеччині отця П. Вергуна. Але й у похилому віці Є. Петрушевич співпрацював з Українським Національним Об'єднанням (УНО), іншими емігрантськими організаціями. Коли у вересні 1939 р.Німеччина напала на Польщу, надіслав уряду Гітлера протестаційний меморіал. Помер 29 серпня 1940 р.

Похований на берлінському цвинтарі римо-католицької катедрисв. Ядвіги представниками УНО, які згодом встановили на могилі пам'ятник. Могилу, яка збереглася, доглядало посольство незалежної України.

Перепохований 1 листопада 2002 року у Львові на Личаківському кладовищі. 1 листопада 2008 року на Батьківщині Є.Петрушевича у м. Буську на Львівщині відкрито перший монумент Президенту ЗУНР. На честь Петрушевича названо площу у Львові та вулиці у багатьох містах та селах Галичини.

 У 2008 року Національний Банк України випустив монету на честь Євгена Петрушевича.

ІІІ. Підсумки уроку.

     Слово вчителя.

1 ) Як почувались ви сьогодні в ролі дослідників?

В ролі слухачів?

2) Як ви оцінюєте таку форму роботи на уроці?

3) Чи досягли ми поставлених перед уроком  цілей?

4) Яких висновків ви дійшли в процесі дослідження теми?

5) Прокоментуйте вислів К. Левицького: «Євген Петрушевич виявляв велику енергію у важнійших хвилинах наших визвольних змагань.Поміж послами належав до діячів гострійшого тону».

  Тема уроку:      Українська інтелігенція в національно-

                               визвольному русі 1960 – 1980-х рр.

        Мета уроку:             Розширити знання учнів про особливості національно-             визвольного руху в Україні у 60–80-ті роки ХХст.; розкрити основні форми пошуку митцями шляхів виходу за межі соціалістичного реалізму; розвивати вміння аналізувати історичні події, критично оцінювати діяльність історичних осіб,  аргументовано пояснювати причини виникнення опору щодо існуючого режиму; розвивати  вміння працювати з додатковими джерелами інформації; виховувати   в учнів повагу до національної історії і почуття гордості за свій народ, толерантне ставлення до думки  опонентів.

      Тип уроку:          урок-пошук істини

     Вид уроку:           презентація проектів

  Обладнання:         Довідник з історії України, підручник «Історія України».11 клас

Трагедія історії не в боротьбі

правди   проти   неправди,   а  

в боротьбі   різних   правд.   

  Гегель

І.       Організаційний момент

  II.        Повідомлення нової теми і мотивація навчальної

       діяльності                                        Мотивація

                                     (звучить пісня Т Петриненка «Україна»)

          Учитель історії:

Темою нашого уроку є одна з драматичних сторінок нашої історії – рух опору української інтелігенції 1960-1980-х рр. Нині, переважно зусиллями літературознавців, а також самих членів руху, вимальовується картина цієї багаторічної боротьби. Метою нашого уроку є розширення знань про причини виникнення і особливості правового руху в Україні, його витоки і роль у ньому інтелігенції як передової частини суспільства. Ми повинні з’ясувати значення цього руху в процесі становлення української держави.

 Рух опору в ці роки не був масовим. Це скоріш за все було моральне і політичне протистояння тоталітарній системі. Радянські історики не могли вільно досліджувати цю тему, проте західна преса активно висвітлювала ці питання: друкувалися твори «самвидаву», статті про шістдесятництво, про репресії щодо його учасників. Про події в русі опору йшла мова в україномовних передачах радіо «Свобода», «Голос Америки».

            У чому ж актуальність цієї проблеми?  Можливо, дехто згадає слова  Ліни Костенко, яка писала:

                                     "Кожній нації є за що посипати голову попелом. Тільки не треба ним

                                                                                        запорошувати очі наступних поколінь" .

Так, справді, усе минулося. Але забувати минуле ще рано. Україна здобула незалежність, проте й дотепер не все гаразд в українському державотворчому процесі. І сьогодні, як ніколи, складна наша історія вчить нас бути обачними, щоб не повторювати помилок попередніх поколінь.

IІІ.    Вивчення і засвоєння нових знань.

Проект учнів групи

Учень 1.  

Шановні гості нашого круглого столу. Запрошуємо вас на засідання клубу творчої молоді «Сучасник» і на виставку творів  українських художників. Для вас звучатимуть твори композиторів – наших сучасників.

Під 3 симфонію Б. Летошинського проходить засідання клубу творчої молоді «Сучасник».

Учень 2.  

На порядку  денному  нашого  засідання – обговорення  статті О. Довженка  «Мистецтво  живопису  і  сучасність»,  у   якій  кінодраматург закликав «розширювати творчі межі «соцреалізму». На мій погляд зараз у нашому суспільстві сформувалось різне розуміння суті такого напрямку як соціальний реалізм письменниками, митцями з одного боку і партійними чиновниками з іншого. Адже саме вони, чиновники, обмежили творчість якимись незрозумілими рамками, прагнули підігнати всіх під один стандарт.

Учень 3.  

Мене звати В.Симоненко. Я лише в 1957 році закінчив факультет журналістики в Київському університеті і готую до видання першу збірку поезій «Тиша і грім». Як виявилося вірші, вміщені в цю збірку, не вписуються в поняття «соціалістичний реалізм». Про це мені неодноразово заявляли в багатьох редакціях України, відмовляючись надрукувати збірку, хоч провідною ідеєю моєї творчості є любов до батьківщини. Виношу на суд рядки моєї поезії:

Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок,

Є тисячі ланів, але один лиш мій.

І що мені робить, коли малий зажинок

Судилося почать на ниві нерясній?

Чи викинути серп і йти байдикувати

За пору постолів і шкарпу на обід?

Ні мушу я іти на рідне поле босим

І мучити себе й ледачого серпа,

І падати з утоми на покоси,

І спать, обнявши власного снопа.

Бо нива ця – моя! Тут я почну зажинок,

Бо кращий урожай не жде мене ніде,

Бо тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок

Мене на ниву батьківську веде.

А тепер хочу запитати у вас – чи є щось нереалістичне в цих поетичних рядках? Чому соціалістичний реалізм повинен відрізнятися від простого реалізму, який поширений в країнах демократичного Заходу?

         Учень 4.  

Я не розумію, чому ми повинні свою творчість вміщувати в рамки соціалістичного реалізму, який викрила сталінська тоталітарна машина. Настав час надати соціалізму людське обличчя, а для цього мало косметичного ремонту фасаду? Необхідно провадити радикальні реформи.

Моє ім'я – Ліна Костенко.  Я   уже   випустила  3  збірки  поезій  «Проміння

землі» , «Вітрила», «Мандрівки серця» , що теж були піддані критиці за відхід від соціалістичного реалізму. Я хочу завершити свій виступ рядками зі своєї поезії, які є надзвичайно реалістичними:

                  Наснився мені чудернацький базар:

                  Під небом, у чистому полі,

                  Для різних людей, для щедрих і скнар,

                  Продавалися різні долі.

                  Одні були царівен не гірш,

                  А другі – як бідні мільйони.

                  Хто купив собі долю за гріш.

                  А хто – і за мільйони.

                  Долі-ворожки, тасуючи дні,

                  До покупців горнулись.

                  Долі самі набивались мені.

                  І тільки одна відвернулась.

                  Я глянула їй в обличчя смутне,

                  Душею покликала очі.

–        Ти все одно не візьмеш мене,–

Сказала вона неохоче.

–        А може,  візьму?

–        Ти собі затям, – сказала вона суворо.–

За мене треба платити життям,

А принесу тобі горе.

–        Та хто ж ти така?  Як твоє ім’я?

Чи варта такої плати?

– Поезія – рідна сестра моя.

Правда людська – наша мати.

І я її прийняла, як закон.

І диво велике сталось:

Минула ніч. І скінчився сон.

А Доля мені зосталась.

                  Я вибрала долю собі сама

І що зі мною не станеться –

У мене жодних претензій нема

До Долі – моєї обраниці.

        Учень 5.  

– Дорогі друзі! Спочатку відрекомендуюсь – я історик Валентин Мороз. Ви знаєте, нас у пресі почали називати «шістдесятники». Трохи дивно, правда? Що це – клеймування чи шанування? І я замислився, хто ж такі «шістдесятники»? Це художники, які хочуть малювати, але не тільки Леніна; поети, які хочуть писати, але не тільки про Сталіна, мир; вчені, які прагнуть вести справжні дослідження. І ще б... я назвав їх – «тілами у пошуках душі».

Учень 6.  

– Дуже цікаво – «тіла у пошуках душі». А й справді, ми загубили душі протягом довгого часу мороку, мовчань, терору і страху, і зараз необхідно їх повернути. Я художниця Алла Горська. До речі, вітраж, який я виготовила разом з Опанасом Заливахою для Київського університету, теж, як виявилося, відійшов від канонів «соціалістичного реалізму», хоч є реалістичним за формою. На вітражі зображений молодий Шевченко. Одною рукою пригортає скривджену жінку – Україну, а другу руку – вгору, тримаючи в ній книгу. Композиція супроводжується шевченківськими віршованими рядками:

«Возвеличу малих отих рабів німих,

я на сторожі коло них поставлю слово».

Ця наша робота була піддана нищівній критиці ідеологічним відділом ЦК КПУ.

     (Вітраж був знищений одразу після завершення робіт. Заливаха у березні 1966р. був засуджений до 5-ти років суворого ув’язнення, а А. Горська трагічно загинула при загадкових обставинах. Похорон її перетворився на акцію протесту.)

        Учень 7

Я, Євген Сверстюк, народився на Волині, закінчив Львівський університет, вчителював на Тернопільщині, а після закінчення аспірантури працював викладачем кафедри української літератури Полтавського педінституту. У «самвидаві» відомі мої твори «Собор у риштуванні», «Котляревський сміється», «Остання сльоза». Що ж антирадянського, крамольного є у моїх віршах?

    Смерть солодку за рідний край,

    Смерть повільну, тюрму, неволю,

    Дим поразки і прірви край.

    В безпросвітньо-глуху дорогу

    Йти і знати: один за сто,

    Нести слово свойого Бога

    І не падати під хрестом.

    Вам, ув’язнені лицарі честі,

    Україна складає шану,

    І допоки нам світить день,

    Берегтиме народна пам’ять

    Всіх шляхетних своїх дітей.

Уся моя провина полягає в тому, що я люблю свою Україну і свій народ, що маю власний погляд на всі ваші методи керівництва суспільством.

    Учень 8

Я, Іван Світличний, член клубу творчої молоді, заарештований у 1965р. разом з групою творчої інтелігенції. Звинувачення традиційне – «виготовлення, зберігання і розповсюдження антирадянської літератури…». «Відкритий суд», на який не пустили ні матір, ні дружину, тривав 14 місяців. Дали «повну котушку» як «особливо небезпечному державному злочинцю» – 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. Попри важкі хвороби – інсульт, втрата мови, нерухомість – покарання відбув «від дзвінка до дзвінка».

У 1990р. вийшла моя книжка «Серце для куль і для рим», отримав премію ім. В. Стуса. Був реабілітований 30 лютого 1991 року майже посмертно, зате «своєвременно»

(Помер у 1992р. Повернулось в Україну багатогранне слово митця, збагативши рідну літературу, додавши нашій молоді незнищенного духу.)

Учень 9

Я, Василь Стус,

                 Як добре те, що смерті не боюсь я

                 І не питаю, чи тяжкий мій хрест.

                 Що вам, судді, низько не клонюся

                 В передчутті недовідомих верств.

                 Що жив-любив і не набрався скверни,

                 Ненависті, прокльону, каяття.

                 Народе мій, до тебе я ще верну,

                 І в смерті обернуся до життя

                 Своїм стражденним і незлим обличчям,

                 Як син, тобі доземно поклонюсь

                 І чесно гляну в чесні твої вічі,

                 І чесними сльозами обіллюсь…

Учень 10

Я, В’ячеслав Чорновіл, – журналіст, критик, літературознавець. У середині 1970-х рр. – редактор і видавець самвидавського журналу «Український вісник», один з організаторів Української групи сприяння виконанню Гельсінських угод. Якби мене запитали, чи не шкодую про те, як склалося моє життя, про відсиджені 15 років, я б відповів: ні краплі. У мене немає ненависті до тих, хто мене переслідував… якщо б довелось починати все спочатку і вибирати, я б вибрав життя, котре прожив. Через московські в’язниці проніс ідею відновлення української самостійної держави.

( Трагічна випадковість, а може й ні, забрала його з життя. Він перебував саме у розквіті «віку політика». З ним пов’язане становлення епохи українського дисидентства й українського патріотичного романтизму.)

Учень 11

Я, Левко Лук’яненко, – юрист, дипломат. Все своє життя я присвячую єдиній меті – визволенню України з-під ярма імперії за допомогою мирних засобів боротьби. До цієї боротьби я готувався з молодих років. За своє прагнення бачити Україну вільною, я віддав півтора десятка років в’язницям і таборам. Витримавши всі випробування, я не розчарувався в людях, не зненавидів їх, не втратив найголовнішого – віри.

Учень 12

Я, Володимир Івасюк

Пісня В. Івасюка «Я піду в високі гори»

Учитель

Запитання учням:

1.      Важливим документом відродження 60-х рр. стала праця І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Цю працю Б. Антоненко-Давидович назвав «референдумом покоління».

 Чи погоджуєтесь ви з висловлюванням Б. Антоненка-Давидовича?

2.      «Віра виникає тоді, коли є мученики», а «знищені стають прапором», – писав про українських дисидентів В. Мороз.

Чи погоджуєтесь ви з висловом В. Мороза? Обгрунтуйте відповідь.

3.      Як ви думаєте, чому більшість дисидентів були представниками такої верстви населення, як творча інтелігенція?

4.      Чи згодні ви з думкою, що період 60-80-х рр. був тільки періодом втрат для української літератури?

Запрошуємо всіх гостей клубу відвідати віртуальну виставку сучасних українських художників М. Божія, М. Дерегуса, В. Касіяна, К.Трохименка, О. Шовкуненка, Т. Яблонської, яку підготували учні групи.

           ( Учні демонструють презентацію з репродукціями творів митців і знайомлять з ними і їх творами)           Додаток №1

IV.    Підсумки уроку

         Учитель художньої культури

   Хочеться вірити, що ваше покоління, озброєне знанням історії й переконанням, що всі високорозвинені держави відбудовувалися на основі національної ідеї, вступивши в доросле життя, спрямує процес державобудування у демократичне цивілізоване русло. А люди, які виборювали цю державу, стануть національними героями.

      Завершити урок хотілося б словами Т. Шевченка:

                  Ну що б, здавалося слова…

                  Слова та голос – більш нічого.

                 А серце б’ється ожива,

                 Як їх почує!

Дійсно. Слово – це полум’яний заклик до відродження духовності українського народу, до боротьби за незалежність України, заклик, на який неможливо не відгукнутися.

VІ.     Домашнє завдання 

       Написати есе на тему: «Роль української інтелігенції 0-80-х рр. у відродженні незалежності України»